Соціальна журналістика сьогодні

Коли переступаєш поріг сучасної української школи, то помічаєш, наскільки технології заполонили наше життя. Кожен другий школяр щось переглядає у телефоні, грає у гру чи просто гортає стрічку Інстаграму. Мені, як поколінню Z, все ще дивно, чому молодь замінила реальне життя на віртуальність. Кажуть, що епоха інформації вже давно минула. Зараз сучасний світ переживає часи дезінформації. Користувач став «товаром», за увагу якого борються щодня. Бо ж усе перейшло в онлайн-режим.

Провідні медіахолдинги – гігантські платформи, які сьогодні працюють на інтерес глядача, читача, слухача. Більше того, вони на ньому заробляють. Кількість «джинси» в інформаційному просторі зросла. Замовні матеріали стали невід’ємною частиною роботи журналістів. Усе через редакторську політику, яку диктує той чи інший власник. Від цього залежить специфіка платформи, її мовлення та сенси, що транслюються у народ. На одному ресурсі постійно панує негатив, пропаганда війни та насильства. На іншому – інформаційні баталії проти якоїсь партії. Кожне ЗМІ формує медійний простір України. Воно впливає на громадську думку, свідомість, вибір. Проте, соціальна журналістика сьогодні – пропаганда( у позитивному плані) людських цінностей, які є важливими для суспільства. Безумовно, часом робота медіа виходить поза ці межі. Наслідком є словесні сутички у соціальних мережах, блогах, а також фізичне насильство на демонстраціях.

Однією з тем, що турбує суспільство, є булінг. У всіх його проявах. До прикладу, понад 70% дітей хоч раз у житті зазнавали фізичного чи морального знущання. І це лише у закладах освіти. Тему шкільного булінгу часто піднімають у медіа. У новинних випусках подають відео жорстокої поведінки підлітків. На різних ток-шоу щотижня випускають матеріали про фізичне насильство. Більше того, у програмах розважального характеру теж говорять про булінг. Глядачу за екраном радять не мовчати про свій біль, звертатися до рідних чи у відповідні інстанції. Такою є соціальна журналістика сьогодні.

«Хронічна» залежність від соціальних мереж – це теж проблема. Нерідко ЗМІ публікують матеріали, в яких підлітки закінчують життя самогубством через віртуальні стосунки, несприйняття себе та зневіру. Безумовно, соцмережі задовольняють людську потребу – об’єднуватися, знаходити друзів за інтересами тощо. Проте, часто цей намір має негативні наслідки. Людство сприймає лайки чи коментарі за реальність. Коли їх установки не співпадають із життям, то люди впадають у відчай чи депресію. Зізнаюся, що я за собою теж таке помітила. Як публікую фото чи текст, то чекаю від суспільства схвалення. Насправді, воно ніяк не впливає на мою самооцінку чи життя. Цю залежність цікаво описують в документальному фільмі «Соціальна дилема». Раджу подивитись. Автори кінострічки не демонізують соцмережі як технічну розробку людства. Проте, кажуть як інформаційні технології можуть керувати вашим вибором та загалом життям.

Чому на початку я згадала про школу? Бо наш характер, система цінностей формуються із тих часів. Сьогодні ми безперервно скролимо стрічку, а завтра піддаємося під вплив зовнішнього світу. Бути інформаційно обізнаним – необхідність у сучасному суспільстві. Проте, потрібно знайти баланс. Навчитися фільтрувати інформацію, довіряти перевіреним джерелам. Це формує нашу громадянську позицію. Соціальна журналістика сьогодні – активна боротьба із тими проблемами, що турбують кожного. Медіа виступають ретрансляторами. А за громадянами лежить соціальна відповідальність. Тобто, чітке розуміння того, як будувати щасливе майбутнє у своїй країні.

Катерина Онищук