Медіатекст та сучасний аудіовізуальний формат

Епоха XXI століття – інноваційність суспільства у всіх сферах. Новітні технології підвищили рівень людського життя, його покращили та видозмінили. За останні п’ять років, людство призвичаїлося до віртуального світу. Все перейшло в онлайн: робота, навчання, знайомства, відпочинок. Те саме відбулося у роботі медіа. Сьогодні кожен має доступ до інформації. Достатньо лише одного кліку, щоб дізнатися найбільш резонансну новину за день чи переглянути її у стрім-трансляції. Конвергентність стала синонімом сучасної журналістики. Більшість медіа втримують свого глядача, читача, слухача саме в онлайн-режимі. Радіостанції мають не лише свою хвилю, а й веб-сайт. Потужні медіахолдинги, як-от StarLightMedia 1+1 Media чи ТРК «Люкс», ведуть мовлення на всіх можливих платформах. Одна частина аудиторії отримує інформацію з новинної стрічки, інша – з екранів телевізора.

Традиційні жанри журналістики поступово відійшли на другий план. На зміну прийшли «нові», що постійно видозмінюються. До прикладу, «чистого» жанру інтерв’ю зараз практично немає. Цей інформаційний жанр може набувати аналітичних ознак. Якщо журналіст створює телевізійний нарис чи зарисовку, то інтерв’ю стає частиною художньо-публіцистичних груп. Таку деформацію легко пояснити: змішані жанри дозволяють подати матеріал більш просто, цікаво. Це те, що задовольняє глядача, допомагає швидко сприйняти інформацію.

Широка аудиторія більше не сприймає довгих текстів, аналітичного викладу думок. Адже суспільство розвивається стрімко. Завдання нових медіа – оперативно подавати інформацію. Саме за увагу глядача бориться кожна із платформ. Нині медійний текст набув більших можливостей. Аудіовізуальність дозволяє ЗМІ використовувати всі засоби вираження. Йдеться про вербальні, невербальні інструменти. Основна відмінність сучасного медіатексту – багатовимірність. Це поєднання зображення, звуку, тексту в одному матеріалі. Такі медіапродукти мають в собі інтерактивність та гіпертекстуальність.

Кожне ЗМІ має власну структуру написання текстів. Наприклад, радіоматеріал відрізняється від тексту сюжету на телебаченні. Інакше працюють друковані медіа. Кожна із платформ має свої засоби вираження: радіо – звук, друковані ЗМІ – текст. Проте, лише телебачення має найбільший спектр аудіовізуальних можливостей. Важливу роль відіграє відеоряд. На мою думку, вдалий монтаж може нести 80% важливої інформації. Для цього не потрібно записувати стендап чи говорити ведучій у студії. Якщо журналіст готує новинний матеріал, то він керується декількома принципами. Його текст має бути лаконічним, з дотриманням усіх журналістських стандартів. Між медіатекстом та аудіовізуальним формат повинен бути баланс: картинка відповідає змісту, вдалий відеоряд, структурований та змістовний текст. Ще однією складовою є телетекст – засіб виражальної комунікації. Такий текст дещо різниться із тим, що виголошує журналіст у кадрі чи поза ним. Це найважливіша інформація: короткі речення із влучними деталями описуваного.

Я вважаю, що мовлення журналіста – одна із невід’ємних складових медіатексту. Таку тенденцію можна помітити на провідних загальнонаціональних каналах. Кількість прямих включень, стрім-трансляцій помітно зросла. Це пов’язано з тим, що медіа формують довіру аудиторії. Йдеться про ефект причетності глядача до події. Рейтинги телеканалу чи радіо ростуть. Як наслідок, підвищується рівень обізнаності серед громадян.

Журналістика в сучасних умовах щоразу набуває нових форм. Медіа використовують інфографіки, графіки, відеоматеріали, аудіозаписи та інтершуми. Усе це впливає на якість матеріалів, які формують інформаційний простір України. Новітні технології допомагають дивувати глядача, втримують його увагу та інтерес. Однак, не варто забувати про слово. Ключова роль медійного тексту – донести до аудиторії правду. І не приховувати її за привабливою картинкою та звуком.

Катерина Онищук